» » » Пару слов о горах с несколько другой стороны...

    Кілька слів про гори дещо з іншого боку…

    Русский Украинский

    Пару слов о горах с несколько другой стороны...Я ніколи не писав рецензій до фільмів і не займався всілякого роду критикою чужої праці. Саме з цієї причини думки про те, сподобалось мені кіно чи ні, та причини такого суб’єктивного рішення, завжди тримав не далі своєї свідомості. Але переглянута сьогодні стрічка «Дика», 2014 року із Різ Уізерспун у головній ролі, дещо змінила мої уявлення про сінему, а головне, у чомусь, про життя в поході та гори.

    Скажу відверто, сам фільм мені не сподобався і причин для цього кілька.

    По-перше, абсолютно ніяка операторська робота. Фактично, жодної динаміки чи спроби підкреслити сюжет, реально - лише здебільшого статична картинка, яка не здатна була передати ні емоцій, ні краси природи, ні наголосу на якісь окремі атрибути сценарію. І не сподобалось не тому, що я вмію краще (ні, не вмію), а тому, що я знаю як це роблять ті, хто знімає по справжньому і професійно. Мінус.

    По-друге, зовсім посередня гра головної героїні (вже не говорячи про решту). Я просто не повірив, що їй було важко. Чому? - Тому що знаю, як буває. Тому що знаю, як виглядають очі людини, якій важко. Тому що знаю, що відчувають ті, хто попри всі труднощі йдуть далі. Мінус.

    По-третє, режисерська робота. Саме від цієї людини залежить як відіграють актори, як буде «творити» оператор і як себе будуть відчувати глядачі під час перегляду фільму. Не було ні відчуття зав’язки, ні кульмінації, ні розв’язки. Було пусте патякання, нелогічні дії та нудна картинка. Мінус.

    Пару слов о горах с несколько другой стороны...І я би так і не додивився це кіно до кінця, якби не єдиний, але потужний його плюс – сюжет. До речі, прочитав би я спочатку рецензію до фільму чи його короткий опис, тоді точно помітив би це кіно як сміття.

    Тож сюжет. Основна ідея досить проста - людина без надії і сподівань, майже у стані крайньої деградації віднайшла сенс життя. Банально, чи не так? Так і є, але все одно всі його шукають, і все одно кожен рано чи пізно потрапляє у стан, коли «все дістало», немає бажання ні «лізти вгору», ні «йти вперед», ні навіть «стояти на місці».

    У фільмі ж розповідається про те, як дівчина, що виросла без батька, намагалася створити для себе майбутнє, і єдина людина, яка її надихала, вчила і показувала, що кольори є навіть там, же ти їх не бачиш – була її мама. Із втратою найдорожчої людини головна героїня не змогла заповнити тієї втрати, навіть коханою людиною, у результаті чого це привело до шляху у нікуди і розлучення. Саме з того моменту, без дому, без родини, без надії, "дика" прийняла рішення подолати чи не останню складність, яка би допомогла їй віднайти втрачений сенс життя. І, мабуть, чимало людей може сказати, що похід - не той спосіб, щоби перемогти своїх тарганів, але ніколи так не подумає людина, яка любить і ходить у гори.

    Звісно режисеру та оператору варто і треба дорікнути за те, що вони просто зіпсували такий сценарій у бездарному фільмі, і зупинятися на тих невдалих сценах і кадрах, які так і не змогли перетворити це кіно на шедевр не буду. Але свої висновки зробити можна і таки варто.

    Перше. Чому ходжу у гори я? – Не тому що я все втратив і мені треба щось віднайти. І не тому що я кудись тікаю. Ні, все що потрібно я вже віднайшов, а тікати – то взагалі не моє. Причина у іншому. Гори – то єдине місце де неважлива робота, курс валют чи вартість комунальних платежів. Місце де відсутня необхідність робити те, що тобі не хочеться чи не подобається. Гори – то цілком реальний родинний дім, куди ти повертаєшся незалежно від наявності статусу, привілеїв чи подарунків. То місце, де тебе завжди раді бачити. У відносинах з горами усе чесно – немає образ, заздрощів, зради. Є взаємна повага і визначене та сформоване ставлення. Там усе відверто – дощ, сонце, вітер, сніг, і відсутнє намагання приховати те, що є насправді, чи показати те, чого нема. Гори... – це перш за все справжня свобода!

    Друге. У фільмі, як і у горах загалом, кожна складність ставить людину на рівень прийняття рішення задля виживання. Природа не запитує про твій настрій, депресію чи сенс життя - вона диктує правила, з якими ти або погоджуєшся, або їх ігноруєш і потрапляєш у неприємності, або просто повертаєшся переможеним туди, звідки прийшов. І я не говорю про тупість та намагання завжди досягати мети будь-якою ціною (цього гори теж не пробачають), я говорю саме про мудрість та вміння приймати правильні рішення, від яких залежить життя. Саме цього вчать гори.

    Третє. Я переконаний, що той, хто йде у гори – віднаходить втрачене кожним із нас «саме те» щось «первісне», яке зробило із нас людину, і без якого ми поволі еволюціонуємо у зворотному напрямку. Лише з природою сам на сам можна відчувати себе повноцінним – без привілеїв, грошей та складнощів характеру, а з відчуттям справжньої істоти. І лише так ти зрозумієш для себе хто ти є насправді - «хижак» чи «жертва».

    І нарешті останнє позитивне слово про фільм. – У кінцевій сцені дуже добре сказано (у моїй інтерпретації): «немає життя у минулому… немає життя у майбутньому… життя є тепер і зараз!» Це варте того, щоби запам'ятати!

    P.S. Рекомендувати це кіно навряд чи візьму на себе відповідальність, бо перегляд може перетворитися на шкодування про витрачений час, але все ж поставлю фільму загальний плюс за висновки про те, що «усвідомлення людиною суті «тепер і зараз» вирішує більшість невирішених проблем»,  а «гори роблять таки людину справжньою»!

Фото
Відео
  • Трейлер до фільму Неймовірні пригоди Bruklin'a в Карпатах

Мапи
  • Мапа

    Мапа маршрутів Карпатським горами

Кращі блоги
Гори світу
Discovery
[not-aviable=main]

Кілька слів про гори дещо з іншого боку…

Русский Украинский

Пару слов о горах с несколько другой стороны...Я ніколи не писав рецензій до фільмів і не займався всілякого роду критикою чужої праці. Саме з цієї причини думки про те, сподобалось мені кіно чи ні, та причини такого суб’єктивного рішення, завжди тримав не далі своєї свідомості. Але переглянута сьогодні стрічка «Дика», 2014 року із Різ Уізерспун у головній ролі, дещо змінила мої уявлення про сінему, а головне, у чомусь, про життя в поході та гори.

Скажу відверто, сам фільм мені не сподобався і причин для цього кілька.

По-перше, абсолютно ніяка операторська робота. Фактично, жодної динаміки чи спроби підкреслити сюжет, реально - лише здебільшого статична картинка, яка не здатна була передати ні емоцій, ні краси природи, ні наголосу на якісь окремі атрибути сценарію. І не сподобалось не тому, що я вмію краще (ні, не вмію), а тому, що я знаю як це роблять ті, хто знімає по справжньому і професійно. Мінус.

По-друге, зовсім посередня гра головної героїні (вже не говорячи про решту). Я просто не повірив, що їй було важко. Чому? - Тому що знаю, як буває. Тому що знаю, як виглядають очі людини, якій важко. Тому що знаю, що відчувають ті, хто попри всі труднощі йдуть далі. Мінус.

По-третє, режисерська робота. Саме від цієї людини залежить як відіграють актори, як буде «творити» оператор і як себе будуть відчувати глядачі під час перегляду фільму. Не було ні відчуття зав’язки, ні кульмінації, ні розв’язки. Було пусте патякання, нелогічні дії та нудна картинка. Мінус.

Пару слов о горах с несколько другой стороны...І я би так і не додивився це кіно до кінця, якби не єдиний, але потужний його плюс – сюжет. До речі, прочитав би я спочатку рецензію до фільму чи його короткий опис, тоді точно помітив би це кіно як сміття.

Тож сюжет. Основна ідея досить проста - людина без надії і сподівань, майже у стані крайньої деградації віднайшла сенс життя. Банально, чи не так? Так і є, але все одно всі його шукають, і все одно кожен рано чи пізно потрапляє у стан, коли «все дістало», немає бажання ні «лізти вгору», ні «йти вперед», ні навіть «стояти на місці».

У фільмі ж розповідається про те, як дівчина, що виросла без батька, намагалася створити для себе майбутнє, і єдина людина, яка її надихала, вчила і показувала, що кольори є навіть там, же ти їх не бачиш – була її мама. Із втратою найдорожчої людини головна героїня не змогла заповнити тієї втрати, навіть коханою людиною, у результаті чого це привело до шляху у нікуди і розлучення. Саме з того моменту, без дому, без родини, без надії, "дика" прийняла рішення подолати чи не останню складність, яка би допомогла їй віднайти втрачений сенс життя. І, мабуть, чимало людей може сказати, що похід - не той спосіб, щоби перемогти своїх тарганів, але ніколи так не подумає людина, яка любить і ходить у гори.

Звісно режисеру та оператору варто і треба дорікнути за те, що вони просто зіпсували такий сценарій у бездарному фільмі, і зупинятися на тих невдалих сценах і кадрах, які так і не змогли перетворити це кіно на шедевр не буду. Але свої висновки зробити можна і таки варто.

Перше. Чому ходжу у гори я? – Не тому що я все втратив і мені треба щось віднайти. І не тому що я кудись тікаю. Ні, все що потрібно я вже віднайшов, а тікати – то взагалі не моє. Причина у іншому. Гори – то єдине місце де неважлива робота, курс валют чи вартість комунальних платежів. Місце де відсутня необхідність робити те, що тобі не хочеться чи не подобається. Гори – то цілком реальний родинний дім, куди ти повертаєшся незалежно від наявності статусу, привілеїв чи подарунків. То місце, де тебе завжди раді бачити. У відносинах з горами усе чесно – немає образ, заздрощів, зради. Є взаємна повага і визначене та сформоване ставлення. Там усе відверто – дощ, сонце, вітер, сніг, і відсутнє намагання приховати те, що є насправді, чи показати те, чого нема. Гори... – це перш за все справжня свобода!

Друге. У фільмі, як і у горах загалом, кожна складність ставить людину на рівень прийняття рішення задля виживання. Природа не запитує про твій настрій, депресію чи сенс життя - вона диктує правила, з якими ти або погоджуєшся, або їх ігноруєш і потрапляєш у неприємності, або просто повертаєшся переможеним туди, звідки прийшов. І я не говорю про тупість та намагання завжди досягати мети будь-якою ціною (цього гори теж не пробачають), я говорю саме про мудрість та вміння приймати правильні рішення, від яких залежить життя. Саме цього вчать гори.

Третє. Я переконаний, що той, хто йде у гори – віднаходить втрачене кожним із нас «саме те» щось «первісне», яке зробило із нас людину, і без якого ми поволі еволюціонуємо у зворотному напрямку. Лише з природою сам на сам можна відчувати себе повноцінним – без привілеїв, грошей та складнощів характеру, а з відчуттям справжньої істоти. І лише так ти зрозумієш для себе хто ти є насправді - «хижак» чи «жертва».

І нарешті останнє позитивне слово про фільм. – У кінцевій сцені дуже добре сказано (у моїй інтерпретації): «немає життя у минулому… немає життя у майбутньому… життя є тепер і зараз!» Це варте того, щоби запам'ятати!

P.S. Рекомендувати це кіно навряд чи візьму на себе відповідальність, бо перегляд може перетворитися на шкодування про витрачений час, але все ж поставлю фільму загальний плюс за висновки про те, що «усвідомлення людиною суті «тепер і зараз» вирішує більшість невирішених проблем»,  а «гори роблять таки людину справжньою»!

Powered by DM-Travels © 2015